Дана Ярова, членкиня Громадської антикорупційної ради при Міноборони, волонтерка

 

Тому що за кожним хибним рішенням - життя

Виснаження. Вигорання. Відчуття випаленої землі. Напевно, кожен із нас за півтора року від повномасштабного вторгнення відчував це на собі. Інколи захлинаєшся від відчуття несправедливості.

Там гинуть люди, тут “гра престолів”. Там горить земля та люди, тут кидаються в топку дорогого каміну гроші платників податків. Там, тут.

Там все просто - біля тебе друг, на тій стороні ворог. Тут ти думаєш, що людина керується державними інтересами, а насправді виявляється особистими. Інколи хочеться на все плюнути, і піти туди, де все зрозуміло. Бо покинути рідну, хоч і випалену землю, ти не можеш. Розумієш, що комусь треба і тут.

Спалюючи свій час. Спалюючи своє здоровʼя. Спалюючи своє життя. Спалюючи віру в людей. А інколи, спалюючи віру і в свої сили. Де їх взяти і віру, і сили, і бажання боротись далі? Де їх черпати? Бо сили закінчуються, віра зникає, надія вмирає.

Де ми? Коли все закінчиться? Коли ти перестанеш ховати друзів, і говорити матерям, що не зʼявилось інформації по їхніх зниклих дітей. Немає її. Ні інформації, ні дитини.

Виснаження, вигорання, відчуття вигорілої землі.

Чому постійно щемить у грудях і неможливо вдихнути на повну силу?

Запитання не закінчуються.

Але дуже хочеться, щоб закінчилась “гра престолів”.

Хочеться усвідомлення від людей, які зараз мають владу у своїх руках, що стоїть за їхніми рішеннями. Бо за кожним хибним рішенням - життя. 

Що залишається нам тут? Допомагати тим, хто там.